Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів

 

Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів відзначається 11 квітня. Цю пам’ятну дату встановлено за рішенням Організації Об’єднаних Націй 11 квітня тому, що саме в цей день у 1945 році в’язні концтабору Бухенвальд (“Буковий ліс”), довідавшись про наближення американських військ, підняли збройне повстання.

 У таборі в той час знаходилися декілька десятків тисяч ув’язнених із 18 країн Європи. У цьому жахливому місці за дев’ять років побувало близько двохсот п’ятдесяти тисяч людей. У Бухенвальді загинули десятки тисяч невинних: їх вбивали камінням, різками, топили в гною, кастрували, нівечили, морили голодом. Згідно з оцінками, близько 50 000 людей загинули в Бухенвальді — переважно євреї та політичні в’язні, але також радянські (українські включно) військовополонені, цигани та гомосексуалісти. Деяких людей навмисне заражали вірусами задля медичних експериментів.

 Також 11 квітня були звільнені в’язні фашистського концтабору «Дора», 22 квітня звільнені в’язні «Заксенхаузена», 29 квітня – «Дахау», 30 квітня – «Равенсбрюка», потім – «Освенцим» і «Майданек», «Маутхаузен» і «Штутгоф». У 1945 році вийшли на волю 530 тисяч чоловік. Близько 250 тисяч із них були колишні радянські громадяни. Загальне число загиблих у німецьких таборах перевищувало 6 мільйонів, багато з інтернованих до смерті піддавалися медичним експериментам.

   Здається, так давно це було. Але, тільки не для тих, хто пройшов крізь жахіття фашистських катівень. Біографії цих людей – це справжні уроки мужності для молодого покоління.

   Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. За визнанням самих есесівців, в’язень, тривалість життя якого в таборі складала менше року, приносив нацистам майже півтори тисячі рейхсмарок чистого прибутку.

   За роки другої світової війни через табори смерті пройшли 18 мільйонів чоловік, з них 5 мільйонів – громадяни Радянського Союзу.

Фашистське пекло не  обійшло  таврійчан.  Мешканка  Таврійська Мезенцева  Марія Григорівна пройшла  горнило  концтабору  у німецькому  місті Кассель .

Влітку 1940 року поблизу м. Касселя  почав  діяти робітничий концтабір Брайтенау. В ньому  утримувались  повинні  в чомусь  робітники, політичні  в’язні та євреї. Протягом  двох місячного утримування в таборі  вирішувалась доля  арештантів. “Іноді з концтабору   робітників  брали на роботу   німецькі бюргери, а євреїв, починаючи з 1941 року звідти направляли в табори  смерті. По суті це була  пересильна в’язниця. В різні  роки   в ній  утримувалось  від 470 до  8500 тисяч чоловік. Сьогодні на  території  бувшого концтабору відкрито меморіальний комплекс.

 Ті, хто  побував  в цьому   фашистському пеклі , назавжди  намагаються  все  забути. Так і Мезенцева  Марія  Григорівна, яка й сьогодні  не може без  сліз  згадувати знущання німців .

 Марія Григорівна народилась 30 липня 1921 року й зросла в трудовій  селянській родині в с. Нова Маячка. З теплотою згадує  маму та  молодшу  сестричку. Майоріла  юність та  все   обірвала  війна.  Окупація. У 1942 році  під час облави її схопили  і разом з іншими дівчатами та  хлопцями  вирвали з рідного дому і  відправили  на  важкі роботи до  Німеччини.

 У концтаборі  жили, як каже ” під  нагайкою”. Працювала на  заводі, нарізала  гайки  для  німецької техніки. Умови були  такими нестерпними , що  в’язні   втрачали  по 15 кг  на  місяць.  Знесилених  добивали. Визнавали слабоумними , стерилізували.

Іноді з концтабору сильніших  робітників  брали на роботу німецькі бюргери.

Так,  радянський військовополонений Михайло Тихонович  Мезенцев   потрапив  на роботу  до  німця, що  утримував  магазин у місті. Жив у концтаборі  і після  переклички   йшов  на  роботу   до  господаря. Працював  важко , та  все ж  харчування було краще   ніж табірна  баланда. Михайла доля  не  бавила, він  походив  з курського  села Скородино. На початку  війни  був  мобілізований до лав Червоної  армії, під час оборонних  боїв був  контужений і потрапив  до  німецького полону. Не скорився, втік і  дійшов до рідного  села. Але,  воно  було вже окуповане  німцями. Його знову  схопили  і відправили до концтабору. Тут   бачив,  як  знесилювались  від важкої  роботи та   злиденної  їжі  молоді  і дужі  бранці. Знав,  яка  доля  їх  чекала. Тож  коли  побачив  знесилену  Марійку ,  серце  стислося  від  жалю  та  відчаю  Вирішив  будь-що  спасти  тендітну  дівчину .Приносив  щодня  щось їстівне і підгодовував Марійку. Скоро відчув , що  не може  жити без її погляду, несмілої  посмішки.  Так,  як життя  надає  паростку  силу  підіймати  бетонні плити, роздвигати асфальт, прагнучи сонця, так і їхнє кохання перемогло  фашистську каторгу. Надало  сили.  Американські  війська звільняли  Європу  з Заходу. Радянська Армія  могутніми  ударами  громила  німців  зі  Сходу. Щоб  замести  сліди  знущань  над людьми  німці  намагались  знищити  всі  докази: в’язнів  розстрілювали , а спеціальні  команди   з полонених  мали  спалювати   трупи. Навіть спеціальні  пристрої для   знищення трупів нелюди  придумували: кісткодробильні  машини і т.д.

Михайло з Марією вирішили  втікати з табору. Вночі  втекли  і сховались в старовинних  підвалах,   де зберігались  продуктові  припаси господаря.

Два тижні  до  приходу  американських  військ  переховувались , потім  був  шлях  додому. Справили  скромне весілля. Михайла призвали  в Радянську  армію і до  1948 року  він  ніс  службу. А Марія  27 грудня 1945 року  народила доньку Валентину  і  чекала   на  чоловіка. Коли  повернувся  зі служби у 1948 році, поїхали  працювати  до  Кримського  села Роздольного. Михайло  працював   трактористом. Марія  виховувала  доньку . У 1951 році  в щасливої  родини  народився син  Анатолій. Коли  дітки  підросли у 1953 році  родина  вирушила  на масштабне  будівництво  Каховської  ГЕС, Північно- Кримського  каналу. Отримали житло в одній із  найперших  будівель по вул. ім І.Франка. Тут  і промайнуло  трудове  життя. У 2013 році  пішов з життя  Михайло Тихонович, донька  Валентина .Та син Анатолій, діти, внуки  і правнуки не забувають рідну Марію  Григорівну. А вона  з  трепетом  торкається   старих  світлин, де всі  разом. Бо в її  люблячому  серці    вони завжди  живі.

У 2016 році Таврійська  міська  рада  на  чолі з міським головою  М.І.Різаком  та  головою громадської організації «Організація ветеранів міста Таврійська» Н.М. Чабан  привітали   жінку  з  95 -річчям.