11 квітня Таврійський музей історії міста провів захід, присвячений Дню в’язнів нацистських концтаборів

В Таврійську проживає Марія Григорівна Мезенцева, яка під час Великої Вітчизняної війни потрапила до концтабору Брайтенау біля німецького міста Кассель.

В липні цього року Марії Григорівні виповнюється 97 років, тому захід Наталя Малинова, директор музею, проводила в приміщенні ради ветеранів Таврійська, так як шанована гостя мешкає в сусідньому з радою будинку.

Історія цієї жінки сумна і водночас захоплює. В 1942 році, коли Херсонщина була окупована німецькими військами – Марія Григорівна родом із Нової Маячки, – 20-річну Марію схопили під час облави, і разом з іншими хлопцями та дівчатами відправили на роботи до Німеччини у концтабір Брайтенау.

Слід сказати, на відміну від концтаборів смерті, як Освенцім, Майданек, Собібор, Треблінка, Хелмо, Белжець, цей був робітничий. Він почав діяти поблизу міста Касселя з 1940 року. Але це фашистське пекло мало чим відрізнялось від таборів смерті, умови були такими нестерпними, що в’язні втрачали по 15 кілограмів ваги на місяць. Увесь час під нагайкою, українська дівчина з сотнями таких як вона працювала на заводі, нарізала гайки для німецької техніки. Знесилених добивали, визнавали слабоумними, стерилізували.

Іноді з концтабору сильніших робітників брали на роботу німецькі бюргери. Так потрапив до бюргера, який тримав магазин в Касселі, Михайло Мезенцев. Під час оборонних боїв його контузило і в такому стані він потрапив в полон до німців. Не скорився, втік з полону і дійшов до рідного села Скородино в Курській області. Але воно вже було окуповане німцями. Його знову схопили і відправили до концтабору.

Жив в концтаборі, а після переклички йшов на роботу до бюргера. Працював важко, та все ж харчування було краще ніж табірна баланда. Він бачив, як знесилювались від важкої роботи та злиденної табірної їжі молоді бранці. Знав, яка доля їх чекає. Коли побачив знесилену Марійку, серце стисло від жалю, вирішив, будь-що спасти дівчину. Щодня приносив щось їстівне і підгодовував її.

Скоро відчув, що не може жити без неї. Так їх кохання перемогло фашистську каторгу, дало сили дочекатись звільнення.

Перед капітуляцією німці стали замітати сліди знущань над людьми. Щоб знищити всі докази, в’язнів концтаборів розстрілювали, а спеціальні команди з полонених спалювали трупи.

Михайло з Марією вирішили втекти з табору. Вночі втекли і сховалися в старовинних підвалах, де зберігалися продуктові припаси бюргера. Переховувалися два тижні, доки не прийшли американські війська. Потім був шлях додому. Справили скромне весілля. Михайла призвали в Радянську Армію, і до 1948 року він ніс службу. В грудні 1945 року Марія народила доньку і чекала чоловіка.

Коли Михайло демобілізувався, поїхали працювати до Криму, де народили сина Анатолія. В 1953 році родина вирушила на будівництво Каховської ГЕС, Північно-Кримського каналу. Отримали житло в одному з найперших будинків по вул. І. Франка. Тут і пройшло їх трудове життя.

В 2013 році пішли з життя Михайло Тихонович, донька Валентина. Але з Марією Григорівною залишаються син, внуки і правнуки, які оточили її любов’ю і турботою.

11 квітня юні музеєзнавці – Надія Насовська, сестри Марія і Людмила Лісовські, Марина Дорошенко – та учні 10-а класу Таврійської школи № 7 привітали Марію Григорівну з таким важливим в її житті Днем визволення в’язнів концтаборів і подарували їй квіти.

Привітати без перебільшення легенду Таврійська прийшли Андрій Хахалєв, секретар Таврійської міської ради, і Лариса Бондар, керуюча справами Таврійського міськвиконкому, які побажали Марії Григорівни здоров’я і сил відсвяткувати в такому ж доброзичливому колі 100-й ювілей.

Від громадськості міста з теплими словами до Марії Григорівни звернулася Надія Чабан, голова ради ветеранів Таврійська, та Сергій Сірик, волонтер і військовий капелан.